Фредрік Бакман визначає жанр цієї книги як «розширений блог» – вона справді нагадує онлайн-щоденник або серію постів у ЖЖ.

Звертаючись до свого маленького сина, автор розмірковує про різні предмети – від футболу до «Ікеї», від комп’ютерних ігор до категорій добра і зла. І принагідно ділиться першим, часом комічним, досвідом батьківства – з тією унікальною чисто бакманівською сумішшю іронії та ніжності, яка принесла йому любов мільйонів читачів.

Це не лише розмова на рівних із крихітною істотою, якій ще належить вирости в особистість, а й чесна розмова із самим собою, спроба осмислити свою відповідальність за те, що відбувається у світі.