Нова книжка Оксани Луцишиної — це поезія до певної міри персонажна, як і її попередня збірка «Я слухаю пісню Америки», де вірші об’єднані образом пияка і письменника Джонні. Але, як і у попередній збірці, у «Віршах Феліцити» літературна гра — не єдина матриця, а, швидше за все, і не головна, тому що в цих віршах наскрізними є підставові міфи і архетипи — Море, Сад (Гетсиманський?), Гора, птахи, кораблі, дороги, сузір’я, вогонь, лід, вино, сіль, глина, — і, зрештою, пошуки Бога (чи Жіночих Божеств). Імя «Феліцита» означає «щаслива», її вірші — це подорож крізь простір і крізь сенси, які становлять наш «дім буття» і які мусять бути переосмислені кожним і кожною, хто відкривається світові — для кохання, для глибшого пізнання себе, для визволення від страхів. Така шукачка не може не бути щасливою — навіть якщо здається, що часами їй буває сумно; але насправді вона знаходить те, що шукає: власну силу.