Вони з’явилися нізвідки і здобули славу суперзірок — славу, що мало не вбила, але зрештою зробила сильнішими. Це Depeche Mode, що пройшли шлях від незграбних провінційних хлопаків із простенькими мотивами до музичних бунтарів, чиї концерти збирають повні стадіони по всьому світу. Вони могли розпастися наприкінці 1981 року, коли пішов Вінс Кларк. Чи в 1995му, коли гурт полишив Алан Вайлдер. Чи багато разів у дев’яностих, коли залежний Дейв Ґаан ледь не вмер через наркотики і спробу суїциду, Мартін Ґор боровся з алкоголізмом, а Ендрю Флетчер — з депресією. Depeche Mode могли багато разів з тріском провалитися й канути в небуття. Але вони вижили. Зав’язали з усіма залежностями, крім однієї — музики. Рідко яким гуртам вдається так довго триматися, а одиницям — ще й у віці «під сорок» випускати нетривіальні альбоми. Але в депешів вийшло.