Поезія Анни Малігон — це завжди трохи інтим. Така тональність зумовлена, мабуть, внутрішньою потребою авторки зберегти тривку фактуру найголовнішого попри все — війну, зневіру, сплюндрований час. Поетка пише однаково проникливо і про профанне, і про сакральне. Для неї, здається, немає різниці — горобина в інеї, смарагдова пір’їна чи ціле людське життя. Градус довірливості й теплоти завжди надвисокий — аж до шепоту, аж до обіймів, аж до сповідальної сльози. Тому не дивуйтеся під час читання ілюзії тонкої руки на вашому плечі.
