Короткі оповідання, той же чорний гумор, що й у Хармса, хоч і ближчий до сьогоднішніх реалій. На перший погляд — якась мозаїка, що розсипається, зв’язки раз у раз обриваються, все вислизає і зибнеться. Але чим глибше поринаєш у текст, тим ясніше починаєш розуміти, що всі ці гротескні ситуації та дивні герої — Микола та Сократ, Заболот та Мариша Потопа, тісно пов’язані всім, що пішло, йде чи може піти. І тоді збори міні-новел зрештою виявляються багатоплановим романом, про що автор лукаво мовчить, але тим важливіше для читача це відкриття.