“Психопатологія повсякденного життя” (1901) – одне з основних досліджень великого австрійського вченого Зигмунда Фрейда, що заклало фундамент його теорії психоаналізу поряд з “Тлумаченням сновидінь” (1900), “Введенням в психоаналіз” (1910), “Я і Оно” ). Ця маленька книжка стала науковою класикою ХХ століття. Вивчаючи різні відхилення від стереотипів повсякденного поведінки, дивні дефекти і збої і навіть, здавалося б, випадкові помилки і обмовки, вчений дійшов висновку, що вони свідчать про глибинні порушення психіки, про симптоми психоневрозу. Аналізуючи численні випадки таких відхилень, він дійшов висновку, що «кордон між нормальним і ненормальним у сфері нервозності неміцна і що ми трохи нервозні… подібні симптоми виявляються в змозі порушити харчування, сексуальні відправлення, звичайну роботу, спілкування з людьми».